Павло Глазовий (30 серпня 1922 — 31 жовтня 2004)
— український поет — гуморист і сатирик.
СЕКРЕТ ДОВГОЛІТТЯ

Дев'яносто вісім років дідові Панасу,
Та старий іще, нівроку, не хворів ні разу,
Лікарі йому не вірять:
— Жодної хвороби?!
Як вас, діду, обминали віруси й мікроби? —
Дід лукаво поглядає, гладить пальцем брови.
— Так були ж колись у мене нелегкі умови.
Був голодним і холодним, то й загартувався.
Всі мікроби поздихали, я — живим остався.

ХОРОША ПРИКМЕТА

Жінка скаржиться сусідці, гудить чоловіка:
— Тільки й знає, що про рибу без кінця базіка.
Де він бродить? Може, ходить до якоїсь Христі,
Підшукав десь, безсоромний, рибоньку в намисті.
Іде кудись удосвіта, ні слова нікому,
А ввечері вертається впорожні додому.
— Як впорожні, не журіться,— сусідонька мовить.—
Ні з ким, значить, не злигався, справді рибу ловить.

ОТ КОЛИСЬ БУЛИ ДІВЧАТА!

Дорікає дід онуці: — Дивні нині діти.
Вже дівчата розучились навіть червоніти.
А колись були, голубко, дуже соромливі.
Скажеш слово: червоніли, як той мак на ниві.—
Тут онука аж руками вдарила об поли: —
Я, дідусю, уявляю, що ви їм мололи!

«Раз добром зігріте серце
вік не прохолоне...»

...Нехай ці слова завжди звучать услід добрій пам'яті про нього, хай вплітаються у них «сміху іскорки ясні», які Павло Глазовий лишив по собі. Добрий чоловік - добрим людям.